Данило Галицький переможець в великій битві 1238 року

05.09.2018
от

Одна з найбільш замовчуваних битв в українській історії — перемога під Дорогичином, в якій Данила Галицький 1238р. розгромив німецьких лицарів, очолюваних магістром Бруно, що захопили місто Дорогичин …
«Галицько-Волинський літопис», повідомляє: «Коли настала весна, пішли удвох … на ятвягів. Вони прийшли до Берестя, … ріки наводнилися і не змогли вони йти на ятвягів. Данило сказав: «Негоже є тримати отчину нашу крижевникам — темплічам, тобто соломонічам» . І пішли вони обидва на них з величезною силою, взяли місто [Дорогичин] місяця березня і старійшину їх Бруно схопили, і воїнів захопили і повернулися обидва у Володимир».
Тож, Данило Галицький говорив саме про орден Тамплієрів, адже Данило і літописець знали, з ким доводилося вести війну.
Орден Тамплієрів (лат. tampl — храм) виник у Палестині 1118р. під час Хрестових походів. 1099р. європейські лицарі захопили місто Єрусалим і створили там Єрусалимське королівство. Для охорони Святої Землі, Гробу Господнього і паломників від невірних на шляху від узбережжя до Єрусалиму, був створений лицарський орден тамплієрів. Свою другу назву «Соломонічі» він отримав від того, що король Єрусалиму віддав в їх розпорядження ціле крило в колишньому храмі Соломона. Цей орден перетворився на потужну таємну військову організацію, яка базувалася на власних законах, мала армію і флот, земельні володіння, фінанси, поліцію і суд, вела незалежну зовнішню політику. Маючи свої командорства в багатьох державах, самі тамплієри не підпадли під юрисдикцію тих держав, на території яких перебували їхні командорства. Вся Європа була обплутана густою мережею орденських організацій. Сила і могутність тамплієрів стали настільки великими, що вони почали диктувати свою волю європейським монархам і навіть Папі Римському. Такий стан справ, в кінцевому підсумку, викликав велике занепокоєння як у європейських володарів, які побачили в ордені велику небезпеку для своєї влади (більшість королів Європи змушені були займати в ордена гроші під відсотки, заборгувавши йому значні суми), так і в римської церкви, що виявила в ордені наявність єретичних ідей і навчань. Тому 1307р. Папа Климент V звинуватив тамплієрів у єресі, в результаті чого орден був оголошений поза законом. Його керівники, на чолі з великим магістром Жаном де Моле, були французьким королем Філіпом IV Красивим страчені, а володіння ордена конфісковані.
Тевтонській орден (Орден святої Марії Тевтонської) був заснований за допомогою і на основі ордена Тамплієрів. Вони заснували й інший орден — Лівонський або мечоносців (їх емблемою був червоний хрест тамплієрів, якому додали червоний меч).
Є свідчення, що тамплієри створювали на базі Тевтонського і Лівонського орденів особливе державне утворення Ordenstааt від Балтійського до Чорного моря, яке була б незалежною в адміністративних і релігійних питаннях.
План почав реалізовуватися 1235р., коли Папа Григорій IХ буллою об’єднав ордена Добжінців і Мечоносців з Тевтонським орденом. Саме цього року польський князь Конрад Мазовецький підступністю захопив руські землі між річками Нуром і Західним Бугом і волинське місто Дорогичин — важливий стратегічний центр, що з’єднував торгові артерії європейських держав і Русі, Балтійський і Чорноморський регіони.
Не маючи можливості утримати ці землі в покорі, 1237р. Конрад Мазовецький передає їх у володіння ніби-то ДОБЖИНСЬКИМ братам (яких було … аж 14 братів-лицарів), а насправді — ордену Тамплієрів.
Перспектива створення тамплієрами своєї держави на захоплених землях «язичників» і «схизматиків» ставала реальністю. І раптом, пишуть історики, тамплієри втратили до цієї ідеї інтерес. Пояснюючи несподівану втрату інтересу історики подають версію про надмірну суворість клімату Східної Європи, розпещеність лицарів ордена (це про тих, які відзначалися своєю суворістю, дисципліною і невибагливістю). Тоб-то у Прибалтиці для них клімат був сприятливий, а на Волині та Галичині занадто холодний?!. Справжньою ж причиною були не суворі природні умови, а гострі мечі воїнів Данила Галицького, з якими тамплієри зіткнулися.
Данило Галицький, розуміючи небезпеку появи на своїх землях хрестоносців, організував блискавичний похід, за всіма правилами військового мистецтва. На початку весни війська нагальним маршем пішли до Берестя (нинішній Брест). Звідти вони повинні були йти на кшталт «на ятвягів». За допомогою цих чуток Данила приспав пильність хрестоносців і несподівано з’явився під стінами Дорогичину. Данило розумів, що штурмувати укріплене місто буде складно, а важкі облогові машини швидким маршем по весняному бездоріжжю підвести неможливо. Несподівано увірватися в місто, гарнізон якого знаходився в умовах підвищеної бойової готовності (адже хрестоносці тільки недавно разом з поляками захопили його у русичів), також було складно.
Данила Галицький хитрістю виманив лицарів у поле, аби розбити їх, і «на їхніх плечах» увірватися в місто. Для цього він, послав вперед частину своєї регулярної піхоти, — літописних «пішців», озброєних і вишколених, посиливши кінними та пішими стрілками. Хрестоносці, бачачи нечисленність піхоти, яку вони ніколи і військом не вважали (адже лицарі билися переважно верхом), на чолі з магістром Бруно кинулися в стрімкий наступ, але несподівано були зупинені стіною копій. Битися з вишколений фалангою важкоозброєних галицьких воїнів було не так легко, як з погано озброєними і недисциплінованими загонами ятвязьких та пруських племен. Тим більше, що Данило завжди прикривав важкоозброєних піхотинців загонами лучників, які в бою накривали ворога градом стріл.
Водночас з боків і з тилу по хрестоносцям вдарили кіннота і решта піхота Данила, які були в засідці.
Як свідчать фахівці та археологія, озброєння руських кіннотників XIII століття не поступалося, а навіть було краще озброєння лицарів.
Удар важкоозброєної галицької кінноти став для лицарів фатальним. Хрестоносці були на голову розбиті і в паніці кинулися тікати. На їхніх плечах русичі увірвалися в Дорогичин. Всі вцілілі лицарі на чолі з самим магістром Бруно потрапили в полон.
Ця перемога Данила Галицького завдала відчутного удару по планах настиску хрестоносців на Схід і стала початком кінця існування лицарських орденів в Східній Європі. Але знадобилося ще 200 років доки війська хрестоносців були остаточно розгромлені 15 липня 1410р. під Грюнвальдом об’єднаними силам слов’янських військ.
Перед тим хрестоносці зазнали кількох відчутних поразок. Найбільшої — 1236 р. від литовського князя Міндовга під Шауляєм (Сауле), коли загинуло 40 рицарів. Між іншим на боці рицарів тоді билися й псковитяни, яких литовці узяли в полон майже дві сотні. Так що російсько-німецька дружба зароджувалася ще у ті часи.
У битві під Дорогочином полягло понад 20 лицарів.
А 1241р., вже татари Батиєвого полководця Пєти розгромили збірну армію німців, поляків і тевтонських лицарів біля Лєґніци. Там лицарів загинуло стільки, що Тевтонський орден очухався лише через сто років.
На місці битви під Дорогичином, під Лєґніцею і під Грюнвальдом, ще й досі археологи знаходять у землі мечі, вістря стріл і списів, напівзотлілі чоботи та інше причандалля. А от на місці Льодового побоїща та Куликовому полі археологи так досі і не знайшли нічого…
Московські історики імперських та радянських часів замовчували або неохоче згадували переможні битви пращурів сьогоднішніх білорусів, литовців, поляків, українців та інших так званих «братніх народів», натомість подроб’язно та пафосно описуючи міфічні перемоги «старшого брата» в Невській битві, Льодовому побоїщі, на Куликовому полі. Бо дуже бажала і зараз бажає Московія виглядати героїчною з славетною історією…
Настав час нашим вченим писати історію своїх країн і не з позиції рабів, а з позиції нащадків героїв, досліджуючи європейські, турецьки, перські архіви, а не тлумачення московських міфотворців викрадених з наших країн та надійно схованих в Росії стародавніх документів та літописів!
В.Клименко

Написать ответ

*