Шахрай, клоун, непорядна людина — фальшивий «Адмірал» та «Академік» Андрій Авдєєнко.

06.08.2018
от

Сім таємниць “академіка-адмірала”, або Як запорізький “Мюнхгаузен” отримав відзнаку президента України01/08/2018 08:00
АНДРІЙ АВДЄЄНКО, ПСЕВДОАДМІРАЛ

автор: Едуард Андрющенко

Пихатий фрік-самозванець представляється академіком і адміралом, красується у фальшивому офіцерському мундирі, штампує псевдонаукові творіння про Запоріжжя як колиску арійської цивілізації, демонструє своє зображення в образі слов’янського бога… Вся ця історія могла б бути максимум гуморескою, не вартою згадки в іншому виданні, крім журналу “Перець”.

Але ні. Історія окремо взятого “академіка-доктора-адмірала” Андрія Авдєєнка наштовхує на серйозні висновки. Вона – наче дзеркало для української влади з її убогістю, брехливістю, марнослав’ям, кумівством.

Пан Авдєєнко вперто, мов фетиші, накопичував регалії, різноманітні грамоти, похвальні листи, медальки місцевого рівня, виставляв усе це добро напоказ у “Фейсбуці”, аж поки не потрапив… у цілком офіційний Указ Президента України №188/2018.

З нагоди Дня Конституції глава держави нагородив його званням “Заслужений працівник культури”.

А щоб мало не здалося, ще через кілька днів Андрій Іванович прозвітував про нагородження його “нагрудним знаком командувача Військово-Морських сил України”.

Розслідування “Новинарні” недвозначно доводить, що пан Авдєєнко – щонайменше пройдисвіт, який “грає” на слабкостях українських посадовців. Не виключено, в його діях є ознаки шахрайства. При цьому останні відзнаки він отримав уже після того, як став фігурантом смертельної ДТП напідпитку.

Ганебна практика роздачі відзнак і нагород подібним авдєєнкам має бути припинена. Інакше вони (державні відзнаки) остаточно перетворяться на пусті брязкальця.

Ми підтримуємо колективне звернення запорізьких науковців та працівників культури до Петра Порошенка з вимогою скасувати скандальне нагородження Авдєєнка.

А скільки таких псевдоадміралів та інших “баронів мюнхгаузенів” крутиться навколо голів рад і адміністрацій, областей і міністерств, командувачів, патріархів – аж до президента?..

Тож хай їм стане засторогою історія про те, як одна персона викликала таке несприйняття.

Оскільки все, що стосується публічного образу Андрія Авдєєнка, сповнене загадок та містифікацій, ми вирішили розглянути та розкрити сім головних його “таємниць”.

1. Хто такий Авдєєнко
Таємниця. Абсолютна більшість нагороджених званням “Заслужений працівник культури” – це керівники або багаторічні працівники закладів культури: театрів, музеїв, бібліотек і т.п. У випадку з Авдєєнком після прочитання указу незрозуміло, чим він взагалі займається і як заслужив таку відзнаку.

У президентському указі його представлено як “члена благодійної організації “Благодійний фонд “Лебедія”, Запоріжжя.

Себе Андрій Авдєєнко називає вченим, краєзнавцем або письменником, а власні праці – науковими або науково-популярними.

Очевидно, нагородили його саме за книжки зі своєрідним поглядом на історію України та Євразії.

Розгадка. Про минуле героя цієї статті відомо небагато, а сам він на питання про це не відповідає.

61 рік, уродженець Малої Лепетихи (Херсонська область). Нібито вчився на фінансиста у Ленінграді, працював “воєнруком” у школі, служив прапорщиком на аеродромі десь у Сибіру.

Із Росії Авдєєнко переїхав до Запоріжжя. Як розповідають наші джерела, завдяки родинним зв’язкам він був влаштований на непогане місце на одному із заводів, де займався операціями з металобрухтом.

Наприкінці 1990-х років Авдєєнко почав розповідати знайомим, що став кандидатом економічних наук. Спочатку йому повірили. Але дуже швидко “кандидат” став “доктором”, а згодом – і “академіком”, при чому вже в галузі історії. Так не буває.

Так само сумнівними для тих, хто давно знає героя статті, видаються його “спогади” про участь у секретних операціях радянської розвідки в Африці.

У випадку з цією загадковою особою не завжди можна вірити навіть офіційним документам – наприклад, в анкеті, яка подавалася перед нагородженням, у графі “робоча адреса” вказаний київський проспект, якого просто не існує.

Зараз Андрій Авдєєнко живе під Києвом. Його син – керівник однієї з місцевих прокуратур столиці (скан наказу про призначення батько прокурора публікував у “Фейсбуці”).

У 2011-2012 роках Авдєєнко почав писати й видавати книжки, а також світитися на публіці та в ефірі запорізького телебачення, відстоюючи власні теорії про те, що Запорізький край є “колискою арійської цивілізації”, а трипільці, скіфи, сармати, гуни тощо – це все праукраїнці.

Тоді ж його стали помічати ледь не кожного ранку в ресторані депутатського готелю “Київ”. Він підходив до парламентаріїв, розповідав, що є вченим-патріотом, який відроджує історію України, і просив гроші на чергову книжку. Хтось відмовляв, а хтось і погоджувався підтримати “заслуженого науковця”.

2. Як Авдєєнко став “академіком” і “адміралом”
Таємниця. Публіку неабияк дивували звання й регалії, які чоловік собі приписував (зокрема розміщуючи на візитівках, які викладав у ФБ): “академік України”, “адмірал ВМС України”, “експерт ЮНЕСКО”, “характерник”…

Підготовленому читачеві таке поєднання здається комічним, хоча в людини, далекої від світу науки, може викликати й повагу. Спробуй заперечити дивацькі розповіді з галузі історії, якщо чуєш їх від цілого академіка!

Про свій “докторський ступінь” з економіки Авдєєнко чомусь став забувати.

Розгадка. Списки всіх адміралів Військово-морських сил України (їх небагато) та академіків Національної академії наук України (їх побільше) є у відкритому доступі. Андрія Авдєєнка серед них не знайдеш.

“Експерт ЮНЕСКО” – взагалі якийсь ефемерний статус, але на веб-ресурсах організації – жодних згадок про Авдєєнка.

Розберемося щодо кожної регалії окремо.

Адмірал
Іноді Авдєєнко, бувало, казав, що адміральське звання йому присвоїв президент Віктор Янукович, а іноді – що це зробив перший командувач Військово-морських сил України 1992-1993 рр. віце-адмірал Борис Кожин.

Очолювана Кожиним громадська організація “Конгрес громадянського суспільства України” дійсно надала Авдєєнку власне звання “почесний український адмірал”. За словами самого “науковця” – за написання історії ВМСУ та морської піхоти.

На той момент військовий пенсіонер Кожин, екс-нардеп у 1994-2002 рр., екс-голова Спілки офіцерів України, вже майже 20 років не був командувачем флоту.

Звичайно, “почесні адмірали громадської організації” не мають ніякого відношення до флотської системи звань. Проте Авдєєнко публічно носить форму, подібну до однострою справжнього контр-адмірала.

Він колись служив на флоті – але лише як строковик, ще у 1970-х роках.

На початку липня Авдєєнко написав у “Фейсбуці”, що як “Почесний адмірал України” отримав нагрудний знак від командувача ВМС ЗСУ Ігоря Воронченка.

“Новинарня” звернулася до прес-служби керівництва флоту із запитом, поцікавившись про цю відзнаку “на честь 25-річчя ВМСУ”.

25 липня на офіційній сторінці ВМС України з’явилося повідомлення про те, що ніяких відзнак ВМСУ Авдєєнко не отримував, і взагалі ніяких “почесних адміралів” на українському флоті ніколи не було.

Герой нашої статті оперативно видалив пост про нагрудний знак зі своєї ФБ-сторінки і почав запевняти, що нічого такого не писав. За його словами, це… ворожа фальсифікація (хоча в повідомленні прес-служби ВМСУ з самого початку було пряме посилання на той самий допис Авдєєнка, розташований на тому ж акаунті, з якого він незабаром все заперечував).

Невдовзі заява ВМСУ щодо Авдєєнка-фальсифікатора кудись зникла зі сторінки Військово-Морських сил. Але 30 липня відповідний допис флотського командування знову з’явився:

Про ступінь адекватності суб’єкта свідчить і той факт, що навіть у спростуванні штабом ВМС ЗСУ його нагородження та “адміральства” Авдєєнко примудрився побачити “фейсбучні помийї”.

Академік
Схожа історія – з “академіком”. Таке “високе звання” Авдєєнку надала “Українська академія наук”. Це громадська організація, яка не має нічого спільного з Національною академією наук України.

Через подібність назв двох структур далеко не кожний відрізнить академіка НАНУ від “академіка” УАН.

У 2017 році “член-кореспондентом” УАН став нардеп від “Народного фронту” Юрій Береза. Не виключено, що за підказкою Авдєєнка – в той час вони були друзями. Депутата, який не мав жодного відношення до науки, “затролили” користувачі соцмереж та ЗМІ.

Газета “Експрес” невдовзі провела розслідування, з’ясувавши, що “член-кореспондентом УАН” можна стати за 10 тисяч гривень – а те, що людина, яка платить, не є науковцем, взагалі нікого не хвилюватиме.

Розуміючи різницю між НАНУ та УАН, ми однак були дуже здивовані, побачивши у двох останніх книжках Авдєєнка (“Запорожський князь Мамай”, 2014 р., та “Народжена Богом”, 2016 р.) гриф “Національна академія наук України”.

Через це в каталогах державних бібліотек України (зокрема найбільшої – імені Вернадського) праці “вченого” Авдєєнка зазначені саме як “видання НАНУ”.

Називати себе “академіком”, не уточнюючи нічого про громадську організацію – це маніпуляція (аморальна, але не протизаконна). А от використання такого грифу вже було схоже на відверту фальсифікацію і шахрайство.

“Новинарня” звернулася по коментар до Національної академії наук України. Виявляється, там навіть не підозрювали, що “видавали” книжки Авдєєнка.

Ось що відповів нам голова Науково-видавничої ради НАНУ, академік Ярослав Яцків:

“Порядок застосування грифу НАН України визначений розпорядчими документами Президії НАН України, відповідно до яких право на використання грифу Академії мають ДП “НВП “Видавництво “Наукова думка” НАН України”, ВД “Академперіодика” НАН України та установи НАН України.
До того ж обов’язковою умовою отримання грифу є рекомендація Вченої ради установи НАН України видання до друку. Таким чином, Авдєєнко А.І. протиправно використав (тут і далі виділено редакцією – “Н”) у своїх виданнях гриф “Національна академія наук України”.
Науково-видавнича рада НАН України дякує Вам за повідомлення щодо неправомірного використання грифу Національної академії наук України у зазначених виданнях Авдєєнка А.І. НАН України при детальному вивченні цього питання та документів вживатиме заходів відповідно до чинного законодавства”.

Експерт ЮНЕСКО
Із походженням титулу “експертом ЮНЕСКО” до кінця не зрозуміло, однак нещодавно підказку зробив сам Авдєєнко. Він оприлюднив скан виписаного від руки посвідчення “експерта з аналітики та історії” Всеукраїнської федерації “Спас” (є в чоловіка така слабкість – виставляти в соцмережах напоказ різні посвідчення і візитки).
Це організація, яка просуває однойменний вид спорту, та з якою “академік”, ймовірно, зблизився на тлі захоплення козацтвом.

“Федерація діє у партнерстві ЮНЕСКО” – цього напису на документі для Авдєєнка, напевно, було достатньо, аби вирішити, що “Спас” та Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) – “афілійовані” структури. Він навіть розмістив емблему ЮНЕСКО на своїй візитівці.

Ми не зверталися із запитами до цієї міжнародної структури, але майже переконані, що звістка про наявність такого “експерта” здивувала б ЮНЕСКО не менше, ніж згаданий вище гриф – Академію наук.

До речі, після отримання диплома “Спасу” Авдєєнко з цією федерацією посварився і записав її голову Олександра Притулу у “вороги”. Але називати себе “експертом” не припинив.

3. Про що пише “академік” Авдєєнко
та звідки бере матеріал
Таємниця. “Посилаючи” чергового журналіста з його запитаннями, Андрій Авдєєнко вказує, що всіх цікавлять його біографія та скандали, але ніхто не критикує самі книжки.

“Академік” та його прихильники говорять про ці праці приблизно одне й те саме: це, мовляв, новий погляд на історію України та Запорізького краю, який звеличує її та спростовує більшість із написаного раніше.
Викладені теорії, додають вони, базуються на аналізі археологічного матеріалу, унікальних архівних джерелах та дослідженнях учених зі світовим ім’ям.

То, може, книжки Авдєєнка, хай і не справжнього академіка, дійсно варті того, аби їх відзначити?

Розгадка. Протягом п’яти років, з 2011-го по 2016-й, “академік” випустив з десяток книжок: “Правда Руськая”, “Украина-Русь Арийская”, “Історія і міфологія порогів” тощо. Перші – російською мовою, останні – українською.

Дві книжки на рік – серйозна продуктивність. Але значна частина глав, які є, по суті окремими нарисами, повторюються з книги до книги.

Крім того, в працях “академіка” – неймовірна кількість ілюстрацій. На них – не тільки те, що має відношення до теми, а й знімки самого Авдєєнка, його рідних та друзів. Є навіть репродукція картини, на якій автор зображений в образі слов’янського бога.

Фальшивий гриф НАНУ – не єдине, що привертає увагу у вихідних даних цих книжок. Вражають зазначені наклади: до 100 тисяч примірників для кожної. Якщо вірити автору, сукупний наклад вже давно перетнув позначку в мільйон.

Всі, хто розуміється на видавничій справі, стверджують: це нереальна для України цифра. Книжки з такими накладами – або підручники, або бестселери, якими забиті полиці всіх книгарень – наприклад, Василя Шкляра чи Оксани Забужко.
Про це свідчить, зокрема, видавничий редактор Світлана Скляр. За її словами, і то, щоб визначити читацький попит, книжку в будь-якому разі спершу видають порівняно невеликим тиражем, а потім додруковують чи перевидають.

Праці “академіка-адмірала” нелегко знайти у книгарнях. При цьому автор любить у своїй звичній манері повторювати, що черговий твір “розлетівся, як гарячі пиріжки”.

Тепер про зміст. Візьміть “вчення” про винятковість української історії та “український” характер давніх цивілізацій (на кшталт писань ще одного псевдоісторика – Валерія Бебика), додайте конспірології (“від нас все приховують!”) і регіонального запорізького патріотизму (до революції Авдєєнко не шкодував компліментів також на адресу Донбасу, тепер уже шкодує), змішайте це з окультизмом, неоязичництвом, ксенофобією, “атлантами” та іншопланетянами, переповідайте примітивним стилем із безкінечними самоповторами, запаленим “его” та славослів’ям на адресу політиків – і отримаєте “наукові” тексти Авдєєнка.

Книга “Правда Руськая”, с. 116

Із його писанини дізнаємося, нібито Гомер був слов’янином, місто Каїр у Єгипті заснували вихідці з херсонського села Каїри, а наші предки, “руси-етруски” та скіфи, принесли цивілізацію в Давній Рим та Візантію відповідно.

А щоб ви знали, Александр Македонський – теж українець, що нібито очевидно із “прізвища”: “Мак-е-Дон”, мак на Дону сіяв.
Це з іще не виданого, але написаного псевдонауковцем у “Фейсбуці”.

Не забуває автор і про “себе коханого”: спочатку стверджував про “давньоарійське” походження власного прізвища, “переклавши” його із санскриту та виписавши самому собі відповідниий сертифікат. Пізніше “передумав” і став вести родовід од відомого тільки йому самому “легендарного кошового отамана Авдія Шпички”.

Трапляються в “наукових” творах Авдєєнка і відфотошоплені знімки. Фотомонтаж робиться не лише “заради краси”, а й для підтвердження вигаданого образу “дослідника”.

Так, в одній з книжок можна побачити фото автора в компанії запорізьких приятелів на розкопках. Після виходу книжки хтось випадково помітив на сайті Запорізької ОДА оригінал знімку: на ньому ця ж трійця стоїть не на розкопках, а на тлі автомобілів (це був фотозвіт із депутатсько-чиновницького “суботника”). На розкопках “академік” не був.

“Магічна телепортція” Авдєєнка на розкопки стала в Запоріжжя темою для “фотожаб”.

Так само фальсифікуються і цитати, які Авдєєнко, ймовірно, вигадує сам та на підтвердження своїх тез “вкладає у вуста” то середньовічних хроністів, то відомих істориків минулого.

Ось лише один приклад. У книзі “Запорожський князь Мамай” (с. 111) бачимо слова про княгиню Ольгу як спадкоємицю скіфського царю, нібито взяті з твору “Слово про закон та благодать” митрополита Іларіона.

Цей документ добре відомий історикам, він є цінним джерелом з історії Київської Русі. І ви не знайдете в ньому наведених “академіком” уривків.

Навіть у такому документі, як Статут ООН, Андрій Авдєєнко “відшукав” неіснуючу фразу.

“Офіційною точкою зору на історію держави є тільки її трактування корінним населенням”, – цю псевдоцитату зі Статуту ООН Авдєєнко постійно наводить і в книжках, і у “Фейсбуці”.

Відкривши цей документ, наприклад, на сайті Верховної Ради, можна впевнитись, що там взагалі немає слова “історія”, а також згадок про її “трактування”.

4. Як Авдєєнко досягнув успіху у світі
Одна з улюблених тем Авдєєнка: вітчизняна офіційна наука його не сприймає, а от за кордоном дослідження викликали справжній фурор. Він нібито читав лекції у Гарварді та робив доповіді на симпозіумах ЮНЕСКО та ООН по всьому світу. За його книжками викладають “курс історії козацтва” в університетах Торонто, Чикаго, Мюнхена (далі список із десятком міст). Провідні європейські фахівці з давньої та середньовічної історії радяться з українським “світилом” та приїжджають сюди на його запрошення. Організація Об’єднаних Націй так цінує заслуги “академіка”, що зробила йому свій паспорт, за яким він може без віз їздити по всьому світу, навіть не проходячи митний контроль.

Регулярно повторюючи ці речі, Авдєєнко не наводить жодних доказів – ані знімків (навіть “фотошопних”), ані посилань на анонси своїх виступів за кордоном – нічого.

Хоча ні, єдиний “пруф” він все ж показує. Ось він:

На думку “адмірала”, цей скріншот підтверджує, що його за його книжками викладають у найкращих університетах світу.

Насправді це лише приклади посилань на книжку за різними стандартами – тобто зразки оформлення. Зробити таке з будь-якою книжкою дуже просто.

5. Погрози фізичною розправою
і ДТП напідпитку
За роки публічної активності з боку Авдєєнка лунали незліченні компліменти на адресу представників влади та прокляття, зверненні до журналістів, науковців, політиків, громадських діячів, волонтерів: “алкоголіки, наркомани та сексуальні збоченці”.
Причиною ставала не тільки критика, а навіть просто незручні (при цьому максимально коректні) питання.

“Картина світу” за версією “академіка” виглядає так: він – патріот, який хоче відродити правдиву історію України. У цьому йому намагається завадити ФСБ Росії, яке замовляє журналістам (“медійним б…ям” за виразом самого “заслуженого”), і не тільки їм, інформаційні атаки.

Перше масштабне протистояння з Авдєєнком сталося у 2015 році. Тоді йому вдалося винести на обговорення міськради Запоріжжя власний проект нового герба міста (два його варіанти – в ілюстрації нижче).

Ескіз виглядав відверто карикатурно, і містяни його “тролили” – хтось малював пародії, а місцеві діячі культури склали публічне звернення до запорізької влади з вимогою не приймати проект.

Від образ “науковець” тоді перейшов до відвертих погроз опонентам. Він попросив свого приятеля, депутата міськради Михайла Левченка (він стоїть поруч з Авдєєнком на знаменитому “фотошопному” знімку) передати активістці Наталії Бабенко, яка виступала проти герба, обіцянки “великих неприємностей” для неї самої та сина.

Аудіозапис розмови був оприлюднений та викликав скандал. Левченка через це згодом виключили з фракції у міськраді.

До переліку “ворогів-сепаратистів” за версією Авдєєнка нерідко потрапляють і ветерани АТО та волонтери. Учасників бойових дій на Донбасі він поділяє на “справжніх” та “фейкових” – виходячи виключно з характеру особистих відносин з ними.

Восени 2017 року Андрій Авдєєнко став фігурантом гучної історії, яка не мала відношення до його “наукової” та громадської діяльності. Під Києвом позашляховик, яким керував Авдєєнко, на великій швидкості влетів у мінівен. Водій мінівена загинув. Пасажир мінівена та “академік” потрапили до лікарні.

Поліція Київщини заявила: Авдєєнко був п’яний за кермом, в його крові виявили 1,68 проміле алкоголю.

Проте сам він прокоментував ДТП у властивому для себе стилі. Журналісту замість відповіді накидав у приватні повідомлення фото своїх книг та грамот, а також оприлюднив у “Фейсбуці” фантастичну версію подій: аварію влаштували… ворожі спецслужби, які хотіли його вбити.

І, говорячи про недавнє скандальне нагородження Авдєєнка, частина журналістів припускають, що справжня причина, через яку він виборов собі почесне звання “заслужений працівник культури” від президента, пов’язана саме з ДТП. Мовляв, державна нагорода може стане на суді підставою для м’якшого покарання.

Водночас родичі загиблого вважають, що процес вже блокує син “академіка” – впливовий прокурорський працівник.

Розгадка. Можна припустити, що подібна агресивна реакція Авдєєнка – це такий собі захисний механізм. Реальні академіки, адмірали, успішні вчені ніколи не нервуватимуть через питання про свої наукові погляди та біографію – вони просто спокійно все пояснять. Авдєєнко ж аргументованих відповідей не має, тому й рятується за відпрацьованою схемою: “ловіть агента ФСБ”.

6. У якому він політичному таборі?
Таємниця. Політичні погляди Андрія Авдєєнка відрізняються, м’яко кажучи, еклектичністю та непослідовністю. Декларуючи в соцмережах свій “ультрапатріотизм” та розкидаючи на всі боки звинувачення в сепаратизмі, він водночас “штовхає” ідею про історичну “виключність” запорожців відносно жителів інших регіонів України.

Поділяючи українців на ґатунки, “вчений” особливо часто адресує образливі репліки на адресу “галичан та гуцулів”, вдаючись до популярної в проросійських колах риторики щодо “заробітчан, які не платять податки та сидять на шиї іншої України”.

Дістається від нього і болгарам, і кримським татарам.

Врешті, Авдєєнко поєднує прокльони в бік “московських попів” та УПЦ Київського патріархату з вихвалянням знімками в компанії київського та московського патріархів – Філарета та покійного Алексія ІІ.

Авдєєнко (праворуч) прийшов до успіху – спільного фото з патріархом РПЦ Алексієм ІІ

До революції “історик” хвалив на сторінках своїх праць Віктора Януковича та місцевих “регіоналів”. Відомі запорізькі політики Володмиир Кальцев та В’ячеслав Богуслаєв у риториці Авдєєнка зі “справжніх слов’янських патріотів” перетворилися на “завезених покидьків та українофобів”, а про “легітимного” він не згадує.

Після 2014 року він періодично хизується тим, що його книжками нібито зачитуються Володимир Гройсман та Юрій Луценко, не забуваючи додати компліментів на їхню адресу.

Загалом, перелік “героїв-патріотів” – обранців Авдєєнка – стрімко змінюється з року в рік, із книжки в книжку.

Наприклад, в останньому на сьогодні творі “Народжена Богом” (2016 рік) найпочесніше місце відведено “фронтовику” Юрію Березі, який виступив спонсором видання. Судячи з “Фейсбуку” Авдєєнка, після того їхня дружба дала тріщину. Тож у наступній книзі згадок про комбата “Дніпра-1”, нардепа від “Народного фронту” ми навряд чи побачимо.

Ще одна деталь до портрету “почесного адмірала”. Почувши закиди щодо своєї відсутності на Майдані під час революції, Андрій Авдєєнко з гордістю оприлюднив ось ці скріншоти з відео.

На них Авдєєнко із важливим виглядом стоїть поруч із колишніми нардепами Левком Лук’яненком, Степаном Хмарою та нинішнім депутатом Володимиром Парасюком під стелою Незалежності на мітингу “Правого сектора” в Києві. Події відбуваються… в липні 2015 року (це видно навіть із назви ролику), тобто через півтора роки після Революції гідності!

Це нагадує “ветеранів Великої вітчизняної війни”, народжених у 1940-х роках, які, втім, щороку приймають квіти в колонах 9 травня.

Сам “академік” те своє стояння на імпровізованій сцені мітингу 2015 року прирівнює до події національного масштабу і навіть зазначає, що Жириновський нібито назвав його за це “ідеологом хунти”.

Розгадка. Схоже, політичні погляди Авдєєнка залежать лише від кон’юнктури та його емоцій і особистих образ.

7. Як йому вдалося стати “заслуженим”
Таємниця. Навіть якщо опустити зміст “наукового доробку” Авдєєнка та його скандальну поведінку, сама процедура його нагородження званням “Заслужений працівник культури” викликає питання.

В українському законодавстві прописано, що таке звання можуть присвоїти:

“працівникам культурно-освітніх закладів, театрально-концертних і циркових організацій, редакцій видавництв, підприємств поліграфії, кінофікації, архівів, охорони пам’яток історії та культури, туристично-екскурсійних установ і організацій, активістам культурологічних громадських організацій і товариств, учасникам професійних та аматорських художніх колективів, іншим працівникам культури за вагомий внесок у розвиток духовної культури, популяризацію у світі культурно-мистецької спадщини України”.

Про членів благодійних фондів у відповідному указі нічого не сказано.

Фонд “Лебедія” в Запоріжжі добре відомий – він займається допомогою українській армії, а не культурою. Зрештою, запорізькі волонтери й журналісти непогано знають членів фонду, але про те, що до нього причетний Авдєєнко, вперше почули після появи указу президента.

Сам “академік” пояснює своє нагородження, як завжди, плутано.

Спочатку він писав у “Фейсбуці”: звання отримав за те, що у 2014 році подарував запорізькому військовому госпіталю телевізор, DVD-програвач, набір дисків із фільмами та партію власних книжок (про це свій “волонтерський подвиг” Авдєєнко згадує так само часто й пафосно, як про описану вище участь у мітингу в Києві).

Згодом версія зазнала змін. “Ініціаторами по присвоєнню мені почесного звання “Заслужений працівник культури України” рік назад стали Герой України Левко Лук`яненко і народний художник Анатолій Гайдамака. Причиною їх звернення до високопосадовців держави були мої десятирічні дослідження історії України в іноземних архівах . Результатом тієї роботи були книги, які я видавав, в них є детальний аналіз досліджень”, – розповів він у “джинсоподібному” інтерв’ю одному з місцевих сайтів.

Художник-монументаліст Анатолій Гайдамака дійсно є шанувальником творчості “академіка” Авдєєнка.

Прихильником його ідей на схилі життя був і Левко Лук’яненко.

Щоправда, і тут не обійшлося без конфузу: пропонуючи Запоріжжю проект нового герба, Авдєєнко приписав його авторство Гайдамаці. Сам художник на питання запорізьких журналістів відповів: “Я не можу взяти на себе це авторство. Це так воно пішло. Просто використовували моє прізвище. Я був присутній на деяких засіданнях. Але я теж маю свою думку. Тому не зовсім так. Автор – Авдєєнко”.

Що ж до почесного звання Авдєєнка, то Запорізька ОДА у відповіді на журналістський запит висунула третю версію: ініціатор нагородження – фонд “Лебедія”, членом якого нібито є “адмірал”. Ідею було озвучено та підтримано на зборах фонду в січні 2018 року. Витяг із протоколу, в якому Авдєєнка названо “високопрофесійним викладачем, краєзнавцем з досвідом роботи та активним громадським діячем і науковцем”, голова фонду Любов Мороко передала директору Департаменту культури, туризму, національностей та релігій облдержадміністрації Владиславу Мороко (який є її чоловіком). Той кандидатуру узгодив і надіслав доповідну записку своєму начальнику – голові ОДА Костянтину Брилю. Який, у свою чергу, попросив президента про нагородження.

Стати “заслуженим” Авдєєнко мав ще з нагоди Дня Соборності – 22 січня. Але чомусь підписання указу відклалося на п’ять місяців – до Дня Конституції.

26
<►>

Після того, як почався скандал, Владислав Мороко та Бриль коментарів уникали. Мороко лише написав коротенький пост про те, що до нагородження не має відношення інший відомий представник “Лебедії” – нардеп Ігор Артюшенко.

Розгадка. Відсутність чітких пояснень з боку обласної влади породжувала чутки. Неофіційною, але цілком правдоподібною версією є те, що насправді ініціатива йшла від голови області.

“Адже це було особисте доручення Бриля по вертикалі ОДА – ви там розберіться і організуйте хорошій людині на заслуженого всі документи”, – припускає журналіст-розслідувач Сергій Сидоров.
І Владислав Мороко був змушений доручення виконувати. Оскільки фактично та юридично “академік” не працює в жодному закладі культури, його довелося “записати” хоча б у благодійний фонд “Лебедія”.

Бриля Авдєєнко, до речі, нагородив торік. Так званим “орденом князя Святослава” своєї “академії наук”:

А у 2016 році новопризначеного “губернатора” Бриля Андрій Авдєєнко вважав “сепаром” і “позорищем” та не соромився у “міцних” репліках на його адресу.

Проте, як ми вже знаємо, поглядам “академіка” властива динамічність, і “лід” між ним та головою регіону невдовзі “розтанув”.

Тепер голова ОДА Бриль відвідує заходи, ініційовані “вченим” – наприклад, посадку дубів на Хортиці, під час якої Авдєєнко планував принести в жертву живого півня.

“Академік”, у свою чергу агресивно захищає Бриля у коментарях на “Фейсбуці” – той, як відомо, болісно сприймає критику.

Плодом цього “тандему” ніби й стало те, що людина з вигаданими здобутками була відзначена указом президента України.

Чи сприймає Бриль всі ті розповіді Авдєєнка про Гарвард та ЮНЕСКО за чисту монету, невідомо.

Так само ніхто не знає, ким він є насправді – божевільним, який справді вірить в “атлантів”, чи хитрим аферистом, що вміло маніпулює слабкостями “сильних цього світу”.

Це восьма таємниця “академіка”, відповіді на яку ми не знайшли.

* * *

Ті, хто давно слідкує за епопеєю Авдєєнка, жартують: цього спритника дійсно варто було б відзначити – за вміння пускати пил в очі, здобувати прихильність чиновників та будь-якими шляхами виборювати візуальні ознаки статусності.

Авжеж, ця історія – показова, але далеко не єдина в масштабах України. Ми знаємо і фейкових героїв війни з “лівими” орденами та фантастичними “подвигами”, і одіозних “регіоналів” зі званням “Герой України”, і захищені дисертації, схожі на писанину Авдєєнка.

Можливо, резонанс навколо таких епізодів колись підштовхне і до перегляду державної системи почесних звань, що давно себе скомпрометувала, і до створення механізму боротьби з псевдонаукою.

Написать ответ

*