Видатні генерали української армії!

05.12.2018
от

Греков Олександр Петрович

Греков Олександр Петрович

ГЕНЕРАЛ ОЛЕКСАНДР ГРЕКОВ — ЗАСНОВНИК АРМІЙ УНР І ЗУНР, АВТОР «ЧОРТКІВСЬКОЇ ОФЕНЗИВИ»

Олександр Греков (народився 21 листопада 1875 року в с. Сопич Глухівського повіту Чернігівської губернії, помер 2 грудня 1958 року у Відні) — герой, практично забутий в сучасній Україні (на згадку про нього названа лише одна з вулиць Львова), хоча саме він був тим талановитим воєначальником, чиї заслуги у громадянській війні приписали голові УНР — журналісту Симону Петлюрі, а його перемогу під Чортковом — керівництву ЗУНР.

  • Царський генерал, випускник Миколаївської військової академії Генерального штабу (1905), потім професор цього найелітнішого військового ВНЗ Росії (1912), начальник розвідки Петербурзького військового округу (1910), командир лейб-гвардії Єгерського полку (1917), кавалер 7 бойових орденів (включаючи офіцерського Георгія 4 ступеня), він без вагань став на бік української армії, був начальником Головного штабу у генерала Павла Скоропадського,»головнокомандуючим польовими арміями» і командувачем армією Директорії у Симона Петлюри;
  • після сварки з Петлюрою (через ревнощі революціонера до військових успіхів головнокомандувача і підозру в «контрреволюції») Греков переїжджає до ЗУНР, де очолює Українську Галицьку армію (УГА) і 8 червня одержує головну перемогу ЗУНР над Польщею — розбиває польську армію під Чортоковом;
  • нова сварка, тепер з керівництвом ЗУНР, змушує генерала Грекова емігрувати у 1919 р., далі безробіття, співпраця з віденським відділенням «Української громади» і… викрадення у 1946 р. співробітниками МДБ австрійського громадянина і «українського націоналіста» 71-річного Грекова, засудженого радянським судом до 25 років таборів, які він відбував на будівництві БАМу в районі Тайшета і Братська. Потрапивши під амністію 1956 року, у віці 81 року він зміг домогтися повернення до Відня, де і помер 2 роки потому.

Справжній патріот України, полум’яний борець за її незалежність, жертовна людина, яка загинула, але не здалася, — хто, як не генерал Греков, гідний називатися справжнім героєм нашої Батьківщини?! Тим більше що серед сучасників Олександр Петрович сприймався як символ перемоги, він умів надихнути на подвиг, вселити впевненість і оптимізм. За словами офіцера УГА А. Ключенко, «вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий ум та дар бистрої орієнтації, в його діланнях виявлялася залізна рука. Це відчувалося миттю по обняттю генералом Грековим керування армії”.

Головні подвиги Олександра Грекова.

Створення армії УНР. У серпні 1917 року, в самий розпал революційної вакханалії в російській армії, Олександр Греков обіймав посаду начальника штабу 6-го армійського корпусу, де, до речі, було дуже багато українців як серед солдатів, так і серед офіцерського корпусу. Згодом генерал Л. Корнілов дозволив українізувати 6-й корпус, в чому А. Греков встиг активно взяти участь.

Вже в середині осені генерала відрядили на Південно-Східний фронт, куди він, втім, не доїхав, на деякий час затримавшись у Києві. Там Олександр Петрович зустрівся з генеральним секретарем Симоном Петлюрою, який всіляко умовляв заслуженого генерала-українця допомогти Центральній Раді у створенні національних збройних сил. Спочатку кадровий офіцер вагався: неприбуття за місцем призначення означало б дезертирство. Однак сама історія все вирішила за генерала Грекова — в Петрограді стався більшовицький переворот, який, по суті, остаточно зруйнував те, що ще при Тимчасовому уряді умовно можна було називати країною.

Олександр Греков прийняв пропозицію майбутнього Головного отамана і енергійно приступив до організації армії. Спочатку він був призначений на посаду командира 2-ї Сердюцької дивізії Центральної Ради, яку створював буквально «з миру по нитці» з різних підрозділів. У грудні 1917 року до її складу було включено Республіканський полк полковника П. Болбочана. Згодом генерал Греков намагався об’єднати під своїм командуванням полки ім. Грушевського, Шевченка, Наливайка та Сагайдачного. Ситуацію сильно ускладнювала війна УНР з більшовиками, що почалася в грудні 1917 р., і стрімке просування останніх до Києва. Небажання соціалістів з Центральної Ради приділяти належну увагу створенню української армії, їх наївність і прожектерство зрештою дорого обійшлися молодій республіці і всьому українському народові. Тоді організувати опір загрозі зі сходу так і не вийшло, і 2-га Сердюцкая дивізія генерала Грекова так і не змогла відзначитися в боях, розпавшись на окремі частини. Сам же Олександр Петрович змушений був перейти на нелегальне становище, пропрацювавши в підпіллі весь період більшовицької окупації і гетьманського режиму.

Коли в листопаді 1918 року українська Директорія підняла збройне повстання проти режиму Павла Скоропадського, генерал Греков взяв у ньому активну участь. Він був призначений командувачем військами УНР на півдні України (в Херсонській, Катеринославській і Таврійській губерніях). Під командуванням досвідченого офіцера тоді перебувало 10-12 тис. багнетів — три дивізії і так званий Катеринославський кіш, який за чисельністю також не поступався дивізії. З підлеглих йому сил Греков сформував найбільш боєздатну — 5-у Одеську дивізію (1 і 2 Одеський полки та Слобідський полк з Придністров’я). Успіхи на ниві організації армії справили враження на керівництво Директорії, і вже 1 січня 1919 року Олександра Грекова призначають військовим міністром в уряді УНР. Весь січень новий міністр був зайнятий на переговорах з французами в Одесі, бойовий генерал, який користувався повагою серед колишніх союзників по Антанті, всіляко переконував інтервентів підтримати УНР. Але, на жаль, безрезультатно. Французи категорично не погоджувалися співпрацювати з «соціалістами» С. Петлюрою і В. Винниченком.

У лютому в головнокомандуючого знайшлися важливіші справи: на Київ знову зі сходу наступала армія більшовиків, цього разу значно сильніша, ніж у 1918 році. І знову війська УНР переважно відступали, здаючи одну позицію за іншою. Однак Грекову вдалося зупинити втечу власних підлеглих, зосередивши сили в Житомирі та Бердичеві. Титанічними зусиллями керівника оборони лінія фронту була стабілізована і укріплена, армія УНР збереглася як боєздатна сила, а уряд Директорії зміг без ризику евакуюватися зі столиці.

Однак поки генерал Греков займався питаннями оборони, у верхах проти нього плелися серйозні інтриги. Не без участі більшовицької развідсіті була запущена дезінформація про те, що Наказний отаман хоче захопити владу в УНР, усунувши від керівництва членів соціал-демократичних партій, і встановити таким чином військову диктатуру. На бойового генерала почали жахливо тиснути, як завжди буває в таких випадках, потрібен був винуватець численних військово-політичних провалів останніх місяців. Не витримавши цькування, Олександр Петрович подав у відставку і поїхав до міста Станіслава, що на території ЗУНР.

Створення армії ЗУНР. У червні 1919 року українського генерала А. Грекова, який вже став знаменитим, призначають командувачем Української Галицької армією, яка самотужки вела нерівну боротьбу проти польських збройних сил. На той момент у Західноукраїнській Народній Республіці ситуація була близька до катастрофічної. Українці контролювали лише невелику частину на південному сході Галичини, в УГА не вистачало озброєння, боєприпасів, дуже кульгала дисципліна, гостро відчувалася нестача офіцерських кадрів. До всього цього 9 червня уряд — Державний секретаріат ЗУНР — склав свої повноваження, і Українська Національна Рада була змушена призначити диктатором ЗУНР Євгена Петрушевича.

Тоді ж, 9 червня, у 25-тисячної Української Галицької армії з’явився новий командир — генерал Греков. Не витрачаючи ані дня на розгойдування, новий командувач почав з місця в кар’єр. Вже напередодні його призначення Олександр Петрович разом з групою штабних офіцерів розробив план масштабного наступу на Чортків і Львів. 8 червня, коли Греков формально ще не вступив на посаду командувача, але фактично вже керував УГА, її частини захопили Чортків. Потім галичани звільнили від поляків Бучач, далі перемоги слідували одна за одною: 12.06. — Струсів, 14.06. — Підгайці, 15.06. — Тернопіль. 21 червня галицькі воїни після кровопролитних боїв вибили переважаючі сили супротивника з м. Бережани, а вже наступного дня вони, розвиваючи успіх, на плечах відступаючих поляків увійшли у Золочів, через день — в Рогатин і Бурштин. 24 червня УГА вийшла на підступи до Львова. Успіхи власної армії викликали величезний сплеск патріотизму серед місцевих українців. На мобілізаційні пункти УГА в ті дні звернулося близько 90 (!) тисяч галичан, але через брак зброї прийняти вийшло тільки 15 000 з них.

Взагалі тотальний брак всього (зброї, боєприпасів, пального, обмундирування, продовольства) робив наступ УГА практично утопією. Армія УНР також не могла надати їй гідну допомогу, оскільки сама потребувала підтримки, відчайдушно борючись у «трикутнику смерті». Знаменита «Чортківська офензива», по суті, була проведена на одних багнетах, тобто на героїзмі солдатів і таланті командувача.

За два тижні керівництва УГА генералу Грекову вдалося те, що не виходило у галичан ні до нього, ні після… Але диво не могло тривати вічно. Уже в липні 1919 поляки зуміли отямитися, стягнути всі резерви (у тому числі з Франції), отримати потужну підтримку від Антанти і вдарити на українців з новими силами. 5 липня політичне керівництво ЗУНР, боячись небувалої популярності Грекова у військах, зажадало його відставки. Олександр Петрович, як людина честі, знову змушений був підкоритися. Він виїхав разом з родиною до Чернівців, які на той момент вже були окуповані румунськими військами.

Біографія Олександра Грекова.

21 листопада 1875 Олександр Греков народився в с. Сопич Глухівського повіту Чернігівської губернії. Його батьком був дворянин Петро Гаврилович Греков. До 18 років юний Олександр жив у родовому маєтку, де отримав домашню освіту.

1895 — Греков вступає на юридичний факультет Московського університету.

1897 — стає юнкером Московського училища.

1899 — А. Греков у званні підпоручика закінчує військове училище і прямує у війська. Молодий офіцер був зарахований в 1-у Гвардійську дивізію, дислоковану в Санкт-Петербурзі. Це була найелітніша військова частина в імперії. У ній служили лише дворяни в багатьох поколіннях, які не мали навіть родичів з інших верств. Крім того, кожен офіцер, крім походження, повинен був мати достатньо коштів для гідного існування. Кандидатура кожного претендента на службу в гвардії обговорювалася індивідуально. Існував свій, особливий гвардійський кодекс поведінки, у разі порушення якого того, хто провинився, переводили в звичайну військову частину.

1902 — поручик А. Греков вступає до академії Генерального штабу.

1905 — після закінчення академії отримав призначення в Лейб-гвардії єгерський полк командиром роти.

1912 — А. Греков захистив дисертацію з історії військового мистецтва і почав викладати на кафедрі військової історії в академії Генерального штабу.

1914 рік — після початку Першої світової війни підполковник Греков був призначений начальником штабу 74-ї піхотної дивізії, що формувалася в Петрограді.

1915 рік — начальник штабу в 1-й Гвардійській дивізії. У першому ж бою дивізії у р. Ломниця в Польщі російським бійцям вдалося захопити в полон 25 офіцерів, 2541 солдата противника, а також дві гармати і п’ять кулеметів. Греков був нагороджений орденом Святого Георгія 4 ступеня.

1 917 рік — уже генерал Греков став начальником штабу 6-го армійського корпусу.

Жовтень 1917 — січень 1918 року — А. Греков командує 2-ю Сердюцькою дивізією УНР.

Лютий-грудень 1918 — робота в підпіллі.

Грудень 1918 — лютий 1919 — генерал-хорунжий армії УНР, військовий міністр в уряді УНР, Наказний отаман армії УНР.

9 червня — 5 липня 1919 — командувач УГА.

1921 — у Відні Олександр Греков входить до складу організаторів Української Національної Ради. З 1921 по 1930 рр. колишній генерал і лейб-гвардієць займався селянським господарством під Віднем, особисто працював на землі. Проте це не врятувало його від розорення.

З 1930 по 1933 рр. — безробітний, тягне напівжебрацьке існування у Відні.

З 1933 року влаштовується працювати продавцем до книжкового складу-магазину.

1948 — колишнього генерала Грекова, вже австрійського громадянина, викрали з Відня агенти МГБ.

1948-1949 роки — політв’язня тримають у Лук’янівській в’язниці м. Києва. Постановою особливої ​​наради при МДБ СРСР 74-річний генерал був засуджений до 25 років виправних робіт. 6 липня його етапували в Озерний табір.

1953 — після смерті Й. Сталіна Греков почав писати листи з вимогою відпустити його на батьківщину, як австрійського громадянина. До боротьби за звільнення колишнього командувача УГА підключилося і посольство Австрії.

1956 — Олександр Грекова нарешті звільнили. Йому на той момент виповнилося (!) 80 років.

2 грудня 1958 — Олександр Петрович Греков помер у Відні.

Цікаві факти про Олександра Грекова.

  • Цікаве походження прізвища генерала. Згідно із сімейною легендою, їхній рід походить від грека Лагофетуса, який у 1472 році приїхав до Росії у складі делегації Софії Палеолог — нареченої московського царя Івана ІІІ. За часів Катерини ІІ нащадки Лагофетуса імператорським указом отримали дворянство і нове прізвище — Грекови. Один із предків Олександра Петровича, Іван Кирилович Греков, був героєм Вітчизняної війни 1812 року. Вийшовши у відставку в чині генерал-майора, він і купив маєток в селі Сопич Глухівського повіту Чернігівської губернії, де згодом народився видатний український воєначальник.

  • Інтерес представляє і сама по собі історія викрадення Олександра Грекова з Відня агентами МДБ. Справа в тому, що його, як громадянина Австрії, не могли офіційно заарештувати ніякі спецслужби СРСР. Тим більше що Австрія так і не увійшла до соцтабору. Тому доводилося діяти більш «екзотичними» методами. Одного вечора, коли старий Греков повертався з роботи додому, біля нього пригальмував респектабельний автомобіль, і австрійський бюргер, який не викликав жодних підозр, ввічливо попросив підказати, як проїхати в аеропорт. Емігрант охоче допоміг гостю столиці, показавши напрямок. На знак подяки чемний «європеєць» запропонував трохи підвезти літню людину, тим більше що їм було по дорозі. Нічого не підозрюючи, Греков охоче сів в автомобіль, на якому його й викрали. Так МДБ провело одну зі своїх численних «шпигунських» операцій за кордоном.

Історична пам’ять про генерала Грекова.

Написать ответ

*